пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ






Повернутися у "Творчість"

Камертон Дажбога

Роман-феєрія
(уривок)

Роман закінчений у 1995 році і є продовженням "Зоряного Корсара". Планувалася третя частина.. На жаль, задум залишився тільки в чорновиках.

Блакитне Світило урочисто вставало над верхів'ями екзотичних ніжно-смарагдових рослин. Як тільки промені торкалися квітів і розкішних візерунчастих листків, попід склепінням титанічної житлової сфери попливла музика - ледь чутна, але вона ототожнювалася з простором, з хащами буйної рослинності, з гармонійним плетивом інших сфер, що окреслювалися на темно-фіолетовому тлі Космосу. Меркурій заплющив очі, прилучаючись до того мелодійного потоку. Чи можливо себе відділити від співу птахів, шелесту листя, мерехтіння променів світила? Ти - акорд цільної світової симфонії, і в цьому найвища Свобода.

- Ну ось, мій друже, - почувся лагідний, втаємничений голос, - ти повернувся додому. Додому, - з притиском повторив той голос. - Спробуй на смак це слово... на запах... на дотик... обійми його оком... милозвучність його ти вже збагнув. Там, у далекому чужому світі, один Вічний Мандрівник торочив притчу про блудного сина, котрий проциндрив з шлюхами та п'яницями батьківський скарб. Згадавши про дім, він вернувся додому. І батечко не покарав його, а радісно зустрів на порозі і звелів зарізати відбірних тварин для щасливого бенкету. Гарна притча, мій друже, хоч і склав її мій Антагоніст. Так от, Меркурію... Я теж чекаю моїх друзів, моїх синів додому. І терпіння, моє ще безмежніше, аніж у того Батька. Тільки я готовий прийняти вас щохвилини, двері дому мого завжди відчинені, а його двері - то лише мрія, уявність, примара. І ще одна відмінність: різати невинних ягнят для друзів я не стану, бо давно вже наш дім спекався кривавих циклів Буття.

Меркурій кілька хвилин знеможено слухав той голос, а потім різко обернувся. Прямо в серце йому впивався погляд Арімана - дві чорні безодні очей.

- Ти? - захлинувся від несподіванки Меркурій.
- Я, - дружньо кивнув Аріман.
- Це мені сниться?
- Навпаки. Ти прокинувся. Приснилося те, що було в твоїй тямі як дотик космічного марення.
- Звідки воно? Чому таке логічне і болісне?
- Ти забув про потужність мислетворення, - поблажливо усміхнувся Аріман. - Адже недарма тебе поставлено було космослідчим! В індивідуальній ноосфері таких Космократорів, як ти, безліч варіантів конкретної реалізації Світотворення. Ти спіймав сам себе у самостворену психопавутину. А нині - виборсався.
- І що - того світу нема?
- Нема. Не було.
- Не було мук, хрестів, вогнищ, походів, в'язниць, тисячолітнього божевілля жерців, вождів та тиранів?
- То лише сюжети драматурга, якого ми, Деміурги, Космократори та Координатори, називаємо Марою. Ти вийшов з театральної зали, не обертайся ж назад.
- А куди мені подіти болісну пам'ять, Арімане? Пам'ять не лише про страждання і муки в земному інферно, а й про твою зраду, про твої демонічні хитрощі?
- Про яку зраду ти кажеш? - Гнівно нахмурився Аріман. - Чи можна зрадити в сні? Може, це ти зрадив нашу дружбу, коли сприйняв спектакль Мари за реальність? Хіба я не попереджував тебе?
- Так. Усе було, - заплющивши очі знову, прошепотів Меркурій. - Ти попереджував. Ти застерігав. Тільки ж справа не лише в мені. Хай ті віки, що вимучують мене, моє видіння. А вона? А вони?
- Хто вона? Хто вони?
- Громовиця. Інші Космократори? Що - вони теж моє сновидіння?

Аріман одвернувся від Меркурія, одступив кілька кроків до краю майданчика, під яким пропливали пасма казкових краєвидів, сформованих вітоархітекторами Ари. Помовчавши, він звільна сказав:

- Вони є.
- Теж повернулися? - Радісно стрепенувся Меркурій. - Покажи їх. Зустріньмося всі разом!
- Не можу цього зробити, - неохоче сказав Аріман. - Їхня психосфера так деградувала, що безсила піднятися сюди. Але ти можеш зарадити цьому. Залишся тут... і ми разом врятуємо їх. Не лише тих, кого ти зустрів, а всіх Космократорів.
- Ти знаєш, де вони?
- Ще б пак! - Гордовито відповів Аріман. - Кожної миті я бачу всіх вас. Ти забуваєш, що я творив світ тримірності. Всі закапелки, всі його лабіринти - мої.
- Ти ж тільки що сказав, що світи, в яких я мучився, творення драматурга на ймення Мара!
- Правду сказав. Лише треба додати, що Мара у мене на службі. Збагнув?
- Так розвій ту мару, Арімане! І тоді Космократори самі повернуться додому. І ти народишся знову вільним духом, щоб стати воєдино з нами.
- Я не можу силою вас витягнути з абсурдного театру віків, - з прихованим роздратуванням мовив Аріман. - Ви стали мазохістами, самомучителями. Вам подобаються Голгофи, нескінченні жертви. Ви мучите не лише себе, а й своїх героїв, обранців.
- Не всі ж пішли в інферно! - заперечив Меркурій. - Наша запорука - Зоряний Корсар. Хіба ти заперечиш, що він будує Альтернативний Всесвіт?
- Мовчи про нього! - гримнув люто Аріман. - Божевільний Дух, божевільний задум. Уся Світобудова волає до нього, прохаючи зупинитися. Він повстав супроти закону Великої Матері, яка подарувала своїм дітям світ взаємозалежності. А він - руйнує те кільце Всебуття, рветься в безодню Небуття, формує імлисті палаци на вітрах Вічності. Якби Дух Життя підтримував його, хіба я міг би втриматися впродовж тисячоліть володарем Ари?
- Це давня суперечка, Арімане, - втомлено сказав Меркурій. - Той вузол не розрубаєш. Його треба розв'язати.
- Знаю, - кивнув Аріман. - Знаю про план Горіора. Кинути вас ще глибше - у провалля минулих віків, щоб там знайти нитку причинності. Ти дивуєшся, що я знаю про це? Для мене відкрита вся книга Ноосфери, дурню!
- Так чому ж опираєшся? - здивувався Меркурій. - Ми спробуємо вичерпати спектакль Мари. І повернемося додому. Адже ти мрієш про це?
- Вичерпати спектакль? Наївний земний детективе. Ти втратив розуміння співвідношень і масштабів. Ви вже тут мільйони літ товчетеся... мільйони земних літ... Ось тепер ви заплуталися в трьох вимірах часу. Борсаєтеся, як метелик-ефемера перед оком павука. Тканина причинності зіткана так міцно, що її не розірве жодна сила. Чуєш? Жодна сила у Всесвіті. Лише я можу вийняти вас з тієї павутини. Своєю волею. Якщо кожен з вас захоче вернутися до законного буття.
- Тобто ти знову диктуєш?
- Таке співвідношення сил. Вибирай! Або ніколи вже не побачиш Ари, Блакитного Світила, рідного світу.
- Я давно вибрав, Арімане! Ще тоді, коли...
- Пропадай же, божевільний, навіки!

Жахливий біль пронизав тіло. Меркурій закричав. В очах потемніло. А коли знову розплющив повіки, довкола пливли сутінки - якісь брудні, насичені мерехтінням химерного жовтого світла. Ті промені струмилися з невеликої заглибини над покритими металом дверима. Відкрилося вічко, звідти почувся голос - хрипкий, холодний:

- Чого галасуєш? Хочеш у бокс? Там звіром завиєш. Поняв?

Пам'ять обвалом обрушилася на свідомість Григора Бови. Ох, Арімане, ти ні на йоту не змінився за мільйони віків. Обмани, обмани. Невже жодної крихти любові не лишилося в твоєму серці? Невже ти справді трансформувався в АНТИЛЮДИНУ, як тебе застеріг Горіор?

То чому ж так сумно, так печально серцю від цієї думки? Невже Всесвіт навіки розчахнувся прірвою ненависті і відсутні мости, що з'єднають розірвані частки?

***

На столі генерала МДБ замиготів телефон-вертушка прямого зв'язку.

- Дубчак слухає.
- Добрий день, товаришу генерале. - Голос у динаміку був схвильований і збентежений. - Вас турбує академік Баняк. Вельми важлива справа.
- Я вас уважно слухаю.
- Спочатку повідомте, чи здобули ви від затриманих нову інформацію?
- Навіщо це вам? Тепер затримані повністю в нашій компетенції. Наука тут ні до чого. Сказати по правді, злочинці виявилися міцним горішком. Затялися, базікають одне й те саме, хоч ми й вживали до них засобів певного впливу.
- Що ж далі?
- Якщо не розкаються - трибунал. І каюк. Відправимо, як вони того бажали... ха-ха!.. в інший вимір часу,
- Товаришу генерале, - примирливо озвався Баняк, - ви даремно іронізуєте. Проблемою зацікавилася Москва.
- Як?! - Ревнув генерал, наливаючись багрянцем. - Хто посмів? Хто повідомив і куди?
- Я мав розмову з президентом Академії Кедрачем. Згадав про дивний феномен появи групи людей, які вважають себе прибульцями з іншої реальності. Коротше, виклав йому те, чому був свідком. Ви ж знаєте, що президент - видатний теоретик у галузі космогонії, саме в нього є ідеї, пов'язані з багатомірністю світів.
- То й що з того, чорт би вас побрав? - Лютився генерал. - Мені яке діло, що він там маракує в своїх писаннях?
- Він дуже зацікавився химерним випадком, товаришу генерале, попросив доповісти подробиці аналізу речей, що їх мала в розпорядженні наша група. Я розповів усе, так, як воно є. І сказав про свою точку зору.
- Яку точку зору, товаришу Баняк? - єхидно перепитав генерал. - Відмінну від точки зору органів? - З притиском поцікавився він.
- Я переконаний, що в цьому щось є. Затримані не якісь там агенти закордонних розвідок, а...
- А хто?
- Це треба дослідити.
- Ви хочете, щоб ми передали затриманих вам? Цього не буде.
- На цьому наполягає не лише президент, а ще дехто...
- Хто ж? - Зневажливо поцікавився генерал.
- САМ, - урочисто, з придихом проголосив Баняк. - САМ, товаришу генерале.
- Ви хочете сказати, що...
- Так. Президент у розмові з товаришем Сталіним ніби жартома згадав про мою інформацію. Вождь дуже й дуже зацікавився. Вимагає подробиць. Коли дізнався, що затримані у вашому відомстві, дуже розгнівався. Сказав буквально таке - пробачте, що я повторюю: "Тим живодерам достатньо об'єктів з інших парафій. А такі парадоксальні випадки - компетенція науки. А раптом затримані кажуть правду? Що тоді? Світова Революція втратить щасливу можливість оволодіти секретом комуністичної експансії в іншу реальність. Доведеться поцікавитися інтелектуальним рівнем співробітників КДБ на Україні. Я чекатиму компетентних результатів наукового дослідження проблеми. Чим чорт не жартує, доки Бог спить? Передайте українським чекістам, що товариш Сталін поки що доброзичливо поставився до їхнього промаху. Так і скажіть: п о к и щ о". Ось так, товаришу генерале. Я стенографічно записав те, що прочитав по телефону президент.

Генерал, задихнувшись від страху, згорнув жирною долонею рясний піт з чола. Потім примирливим тоном сказав:

- Якщо САМ так вважає, то хто ж заперечить. Треба знайти вихід із ситуації.
- Який такий вихід? - здивувався Баняк. - Передайте затриманих нам. Можете наглядати за ними, щоб не накивали п'ятами.
- Гм... Річ у тім, що вони в такому стані...
- Ви їх катували?
- Що за слова ви вживаєте? - обурився генерал.- Ми мали санкцію прокурора на вживання серйозних методів допиту. Ну й...
- Перестаралися? - Глумливо запитав академік.
- Хлопці наші звикли, - виправдовувався генерал,- Треба щось придумати. Може, ви підкажете?
- Гм. Що ж підказати? Нам з ними треба вільно спілкуватися. А як? Щоб не сполохати? Щоб вони не замкнулися в собі. Тим більше після ваших "методів". Еврика! - Радісно скрикнув Баняк. - Придумав.
- Що? - З надією запитав генерал.
- Передайте їх в психіатричну лікарню. Ми підготуємо бригаду лікарів і своїх співробітників, котрі переодягнуться лікарями. Хай вільно ходять у прогулянковому дворі, спілкуються з хворими. На їхні розмови про іншу реальність ніхто не зверне уваги. Там повно Христів, Магометів, пришельців з інших світів.
- Хе-хе, - улесливо-задоволено хихикнув генерал. - Геніально придумано. Вам би в органах працювати, товаришу академік.
- Обійдемося поки що, - серйозно обірвав його Баняк. - Прошу вас негайно передати затриманих головлікареві Кирилівської лікарні. Тільки везіть їх не в "чорних воронах", а "швидкою допомогою". Як нормальних людей. Там вас чекатимуть. Передайте затриманим їхнє вбрання і всі речі.
- І документи? І келих? - здивувався генерал.
- Усе, - жорстко підтвердив академік. - Експеримент має бути проведено чисто, без втручання органів. Ви можете лише тримати вартових поза межами лікарні.
- Коли це треба зробити?
- Негайно. Максимум за дві години. Я повідомлю в Москву президентові, що помилка виправлена, що ми шукаємо повноцінної можливості передати вартісну інформацію вождеві. Ми - це Академія наук і славні органи. Я виручу вас. Ясно?
- Дякую, товаришу академік, - розчулено сказав генерал. - Я цього не забуду.

Повернутися у "Творчість" | Початок матеріалу

© 2016 Олесь Бердник. Офіційний сайт.
Використання матеріалів цього сайту дозволяється при умові посилання на www.berdnyk.com.ua