пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ






Повернутися у "Творчість"

Шляхи титанів

Науково-фантастичний роман
(уривок)

Вперше опублікований в 1959 р., перекладений на російську та чеську мови.

...Георгій і Джон-Ей пробиралися ущелиною до резиденції Диктатора. Їх вів юнак, один з тих, які йшли на смерть ради майбутнього. Інші, напевне, вже були недалеко від гігантської антени в горах. У точно призначений час, коли на небі з'явиться велике коло супутника планети Мані-оо, герої мусять включити атомну вибухівку, щоб знищити антену, а юнак, що проводжає гостей, проб'є накриття резиденції Диктатора. Георгій і Джон-Ей проникнуть всередину і знешкодять машину. Такий був план, розроблений позбавленими техніки людьми проти всемогутнього Диктатора та його господаря Ро.

Ясно сяяли велетенські зорі на чорно-кривавому небі, примарні тіні людей стрибали по темно-рудих пісках. Десь на обрії періодично миготіли тонкі промені. Очевидно, там працювали якісь машини.

Нарешті, юнак зупинився. Вражені люди Землі тільки тепер помітили прозоре накриття ангара, де ховався Диктатор. Воно здіймалось у незмірну височінь темного неба. Троє сміливців поповзли між скелями, тягнучи за собою циліндр з зарядом вибухівки. Метрів за сто від могутньої стіни ангара юнак зупинився, взяв циліндр собі і простягнув обидві руки людям Землі. Очі його горіли полум'ям відваги у слабкому промінні зір. Георгій і Джон-Е.й гаряче потисли міцні долоні сміливця.

- Ім'я? Як твоє ім'я? - прошепотів Джон-Ей. Юнак нерозуміюче похитав головою, щось промовив низьким мелодійним голосом.
- Ти забув, що ми не знаємо їх мови, а перекладної машини тут нема, - сказав Георгій.

Юнак махнув рукою і поповз до стіни. Незабаром він зник між нагромадженнями скель. На обрії посвітліло. Хмарки в вишині засріблилися. Потім викотився краєчок блідо-зеленого диска. Це зійшов Мані-оо - супутник планети. Серця людей стислися. Зараз! Час починати!

Глухий вибух струсонув землю. Яскраве, сліпуче сяйво з явилося на обрії, розпливлося по небу і швидко згасло. Тільки темна хмара накотилася на Мані-оо і закрила його.

Георгій витер краплистий рясний піт з чола, стиснув руку Джон-Ея. Від ангара гримнув другий вибух. Він був набагато слабший, ніж перший. Люди Землі зірвалися на ноги і побігли прямо до ангара. Їм назустріч ішов, затинаючись, ніби уві сні, юнак. На скроні у нього темніла рана, по грудях стікала кров. Він впав на землю і затих. Джон-Ей схилився над ним, послухав серце. Воно не билось!

- Прощай, друже, - тихо промовив Джон-Ей. Георгій поцілував мертвого, схопив товариша за руку, і вони кинулись у велетенський отвір, що був прорваний вибухом. У відсвіті зір вже бовванів недалеко їх зореліт, оточений рядами машин. Вони стояли непорушно і грізно. Значить, Диктатор позбавлений енергії?! Швидше до корабля!..

Але радість космонавтів виявилась передчасною. Не встигли вони проминути й кількох дів напівсфер, як попереду виникло слабке фіолетове сяйво. Потім воно стало сильнішим, чулося тихе гудіння.

Георгій злякано зупинився. Волосся в нього заворушилося.

- Це Диктатор! - у розпачі вигукнув він. - Тікати до корабля! Швидко!

Друзі, не розбираючи, де машини, де проходи, кинулися, падаючи і знов встаючи, до зорельота, який височів у туманному освітленні далеко від них. Ось скоро, зараз рідний корабель захистить їх від потвори!..

Та раптом яскравим полум'ям спалахнула велетенська напівсфера Диктатора, на антені вгорі запалахкотіли іскри, і люди зупинилися безвільні, паралізовані. Туман непритомності відчаю покрив їхню свідомість...

Коли вони отямилися, навколо знову за вав весь простір океан сліпучого світла, перед ними непорушно стояв Диктатор і праворуч, під прозорим накриттям, як і раніше, стояла прекрасна жінка, творець жахливої машини.

- От і все, - ледь чутно прошепотів Джон-Ей.

Біля Диктатора щось поворухнулось. Наперед виступила зморщена постать Ро. Він тримав у руках портативний пульт з золотистими дисками. Чорний рот торжествуюче сміявся. Сміху не було чути, космонавти розбирали тільки якесь огидне хлюпання. Та ось Ро заспокоївся, спохмурнів і урочисто сказав:
- Ви намагалися боротися зі мною, безкінечно могутнім і непереможним! Погляньте!..

Яскраве світло дня раптово погасло. Перед людьми, мов на екрані, виникли дивні картини страшного світу машин.

Автомати добували в підземеллях руду, перетоплювали її, обробляли і виготовляли деталі; автомати конструювали нові зразки смертоносної зброї, призначеної для знищення живого світу; автомати керували гігантськими енергетичними станціями. Без кінця автомати, автомати, автомати! І все це підкорялось єдиному повелінню - наказам Великого Диктатора, якому давав накази Ро. Георгій і Джон-Ей бачили, як армії страшних бойових машин в апаратах, конструкція яких переважала найкращі людські зразки, летіли в навколишній простір і змітали все живе з зустрічних планет і систем. І, долаючи будь-який простір за миттєвий відрізок часу дивним випромінюванням свого мозку, всюди ці армії супроводила залізна, непохитна воля Диктатора.

Георгій застогнав. Холодні провалля Космосу і в них - планети із спаленою, спотвореною поверхнею без жодного кущика, без живих істот. Тільки машини, машини! Ось чим було грядуще царство Залізного Диктатора!

Навколо знову заграло проміння блакитного дня.

"Напевне, прекрасним був цей світ до панування машин", -- подумав Георгій, але його думки перебив холодний голос Ро:
- Все! Для тебе зникає сучасний світ! Ти прокинешся в світі грядущого!

Джон-Ей з жахом дивився, як на бокових антенах верхівки Диктатора заіскрились вогні. Десь з глибини приміщення піднялися в повітря апарати неправильної форми і підпливли до мертвого Георгія. Якісь механічні руки вміло зняли з нього одежу, і ось апарати понесли непорушне оголене тіло до прозорої сфери, проникли з своєю ношею всередину і поставили її на п'єдестал, поруч з жінкою. Очі Георгія були відкриті, вони з німим запитанням дивились десь понад рядами машин у безмежну далину, де сяяло вогненне блакитне світило.

- А тебе, що називається Джон-Ей твоєю мовою, я відправлю назад, у Космос, - почувся холодний, байдужий голос Ро, - я не знищу тебе...

Джон-Ей уже не розумів нічого. Останнім зусиллям волі він втримався на ногах і підняв очі на огидну постать Ро...

Повернутися у "Творчість" | Початок матеріалу

© 2016 Олесь Бердник. Офіційний сайт.
Використання матеріалів цього сайту дозволяється при умові посилання на www.berdnyk.com.ua