пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ






Повернутися у "Матеріали"

"Слово про Олеся Бердника" Борис Олійник

15 травня 2005 року відбулося відкриття меморіалу письменника та громадського діяча Олеся Бердника (1926-2003). Автор багатьох фантастичних романів та футурологічних есе, засновник громадської організації "Українська Духовна Республіка" похований у саду біля своєї садиби в селі Гребенях Київської області.

СЛОВО ПРО ОЛЕСЯ БЕРДНИКА

Гарні люди вмирають завжди передчасно... чомусь.
От поганим, здається, й тисячоліття замало.
І кричу я в розпуці: -- О мамо Природо, пильнуйсь:
Чи не вкралась похибка у корінь твого праначала?!

Та стоїть вона мудро на древньому прузі Дніпра
І великою правдою чорну журу мою палить:
Все в природі доцільно - погане насправді вмира,
А хороша людина лише переходить у пам'ять.

Навіть для українців, схильних до романтизму, постать Олеся Бердника не вельми звична. Він не вписувався ні в минулий режим, ні в нинішній. Позаяк усі режими - навіть супердемократичні, за своєю природою, хоч-не-хоч, а змушені думати про земне, про владу. І як її здобути, а потім - утримати. І тут князь світу сього з-за лівого плеча лукаво нашіптує, що не важливий метод, а важливий результат.

Олесь же Бердник - постать духовна, сказати б, піднебесна. В ньому фізичне і духовне було в ідеальній гармонії. Високий, урочий, він стремів і сам до горніх висот, і кликав, і вів за собою громаду. І зовні, і внутрішньо він належав до касти жерців, пророків, проповідників. Мрія його - створити Духовну Республіку - вела подвижника все життя.

Відтак, він стоїчно зносив удари долі, в'язниці, заборону на друк. І знову брався за своє.

Офіційна критика внесла його в реєстр письменників-фантастів. І ми, сирі, в переважній більшості сприймали цю версію. Але для Олеся Бердника - то була не фантастика, а спосіб його мислення і діяння, реальність, одягнена в шати незвичайного і незвичного для обивателя.

Я мав щастя і знати його особисто, і редагувати деякі його твори, зокрема "Чашу Амріти". То були воістину - найкращі, просвітлені духом години мого життя.

На преглибокий сум, він до розпачу рано пішов од нас у піднебесся. У мене, грішного, таке відчуття, що неміч Олеся Бердника почалася з моральної туги за тим, що і в цьому суспільстві, яке він виборював і за яке страждав, до влади прилипли особини, котрим усе ж ближче князь світу цього, а не небесний Вседержитель.

Але будьмо оптимістами на своїй не купленій і поки що не проданій землі! Справа цього могутнього духовного енергоносія не згасла, вона вже ввійшла в генетичний код свідомих українців. І саме ця духовна частина суспільства особливо гостро відчуває відсутність Олеся Бердника. Бо такі, як він, нині у нас, як і в усі часи, явище рідкісне. Але без них життя було б не цікаве.

© Борис ОЛІЙНИК.

Повернутися у "Матеріали" | Початок матеріалу

© 2016 Олесь Бердник. Офіційний сайт.
Використання матеріалів цього сайту дозволяється при умові посилання на www.berdnyk.com.ua