пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ






Повернутися у "Матеріали"

Українські позаконфесійні інтелектуали-рідновіри

Позаконфесійними інтелектуалами-рідновірами ми пропонуємо називати тих мислителів, хто у своїй художній або ж науковій творчості звертається до дохристиянських вірувань українців. І, хоча при цьому вони не викладають завершених рідновірських учень (систем, концепцій), то тим не менш їхні праці тією чи іншою мірою містять рідновірську складову. Більше того, роботи таких позаконфесійних інтелектуалів-рідновірів сприяють розвитку українського рідновірства, зокрема, позитивні посилання на них ми можемо знайти у виданнях тих чи інших релігійних рідновірських течій. Інколи самі автори можуть вважатися певною рідновірською громадою справжніми українськими рідновірами, або навпаки - їх можуть засуджувати за непослідовну позицію чи навіть зраду рідновірської ідеї. У будь-якому разі як ідеї, думки, праці позаконфесійних інтелектуалів-рідновірів, так і самі їхні постаті добре відомі широкому рідновірському загалу.

До числа таких позаконфесійних інтелектуалів-рідновірів належить і Олесь Бердник. Його інтерес до української рідної віри з'явився задовго до офіційної реєстрації першої рідновірської громади в незалежній Україні.

На формування поглядів вплинули праці Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Шрі Ауробіндо, Карлоса Кастанеди, Тейяра де Шардена, Володимира Вернадського, Миколи та Олени Реріхів, Володимира Шаяна.

Світогляд Олеся Бердника характеризується по-різному. У передмові до збірника О. Бердника "Свята Україна. Есеї і листи", упорядкованого Б. Ареєм, про Бердника пишеться як про мрійника, філософа і фантаста [Див.: Бердник, 1980, C. 9]. На окрему увагу заслуговує робота отця, доктора Івана Гриньоха з промовистою назвою "Олесь Бердник. Утопіст- чи харизматик на обрії другого тисячоліття християнства в Україні". Фактично вона є розгорнутою відповіддю на лист, який було надіслано навесні 1979 року Папі Римському Івану-Павлу ІІ від Ради Української Духовної Республіки . У ній Іван Гриньох називає О. Бердника "віруючою християнською людиною" [Гриньох, 1980, С. 4], "релігійним, чітко християнським мислителем" [Гриньох, 1980, С. 12] або ж "харизматиком, юродивим Христа ради" [Гриньох, 1980, С. 46]. При цьому Іван Гриньох цитує і самого О. Бердника: "Я лише, - пише Олесь Бердник, - простий послідовник Учителя, один із синів Христа" [Гриньох, 1980, С. 4]. Разом із тим, згадуючи космогонічні елементи в Посланні Олеся Бердника о. Гриньох зазначає, що "хоч в образі всесвіту Олеся Бердника виразно домінує християнське вчення про виникнення всесвіту, то мимо цього в цьому образі незаперечні впливи різних релігій світу, мітів і переказів, старинних літератур і філософських систем" [Гриньох, 1980, С. 21]. Ця думка Івана Гриньоха перегукується з образною характеристикою світогляду Олеся Бердника як "духовної синтези", яку наводить Вілен Барський у вступному слові до збірки творів українського мислителя, виданих під назвою "Терновий вінець України" [Барський, 1985, С. 21]. Ось як він про це пише: "Звернімось тепер до найважливішого пункту світосприймання О. Бердника. Мова буде про глибоке відчуття впливу Сходу, зокрема релігійно-філософських вчень стародавньої Індії: Вед, індуїзму і, особливо, буддизму та Йоґи, а також намагання синтезувати їх із християнством" [Барський, 1985, С. 21]. Про зацікавлення Бердника індійською містикою, працями Р. Баха, К. Кастанеди пише і Ніна Мриц у раніше згадуваному збірнику "Свята Україна" [Див.: Мриц, 1980, С. 193-195].

На наш погляд, саме схильність до синтезу різних духовних вчень чи не найвдаліше і відображає особливість світогляду Олеся Бердника. І в цьому синтезі, окрім індуїзму, буддизму, йоґи, християнства, шаманізму та інших учень, в яких Бердника насамперед цікавила глибинна релігійно-містична складова, особливе місце посідає також і дохристиянські вірування українців. До синтезу Олесь Бердник звертається як у художній творчості, так і під час спроб здійснити свої духовні проекти по перетворенню суспільства.

Наприклад, значною мірою на рідновірські засади Олесь Бердник спирається у творі "Словник Ра"2 (написаний 3 січня 1976 р.), охарактеризований за жанром Віленом Барським "науково-фантастичною поемою-трактатом про слова" [Барський, 1985, С. 16]. Автор "Словника" звертається до методу "символічної етимології". Використовуючи такий підхід, О. Бердник у сучасній українській мові знаходить ціле коло слів (рештки прамови українців), які, на його думку, якнайкраще зберегли реалії праслов'янського сонячного культу РА (напр., Дажбог, Ірій, Коляда, Колядки, Купала, Лада, Лель, Мара, Марена, Рахмани, Світовид, Славута, Чорнобог, Чур, Ярило та ін.). Реконструкція останніх, як раз і здійснюється у "Словнику".

Цей свій твір Олесь Бердник завершив писати 3 січня 1976 року, тобто саме у той час, коли у колишньому Радянському Союзі процес нищення української мови набув чи не найбільшого розмаху. Відтак "Словник" можна розглядати своєрідною спробою, яка спрямована на те, щоби не тільки підтримати рідну мову, а й українську духовність, витоки якої сягають ще дохристиянської доби.

Статус слова і мови для Бердника беззаперечно високий: "Спочатку було Мовчання, З Мовчання з'явилося Слово, Слово стало Матір'ю Мови, Мова народила Людину…" [Бердник, 1985, С. 127]. На думку Олеся Бердника, рідна мова, "то є дарунок Світовида-Ярила, невидима Божа вібрація, вічне джерело радости, енергії, сили - ПРОМІНЬ СВІТЛА" [Бердник, 1985, С. 129]. Цьому Променю Світла в українській мові відповідає могутній вібраційний звук Ра, вібраційна основа абетки. Водночас Ра - і саме Світло, і Сонце: "Самоназва сонця - Ра - могла зникати, замінювалася іншими (Світовид, Ярило, Сонце, Даждьбог і т. д.), але всі мовні сонячні діти залишилися в душі народу протягом тисячоліть" [Бердник, 1985, С. 129]. Відкритий О. Бердником звукозміст (звук) "Ра", виступає архаїчним прототипом, Першоосновою, "котра стоїть за явищем, річчю, істотою, суттю" [Бердник, 1985, С. 128] не тільки рідної йому української мови, а й інших мов світу.

"Словник Ра" - концептуально окреслена мовознавча, культурологічна, релігієзнавча і світоглядна розвідка Олеся Бердника, в якій спеціально відібрані ним слова, прокоментовані і подані за абеткою. При цьому більшість наведених слів містить вже згаданий звук "Ра". Одне з найголовніших завдань "Словника" полягає у тому, що він покликаний зберігати, відстоювати "не просто мову, а кореневу серцевинну МОВУ, а отже - очистити її від навали чужоземщини" [Бердник, 1985, С. 152]. Під чужоземщиною Олесь Бердник розуміє "візантійство", яке не тільки "пристосувало сонячні звичаї до нового культу" [Бердник, 1985, С. 174]. Передусім його поява на вітчизняних теренах викликала втрату споконвічного і природного способу існування давніх русичів, що, як випливає з наступних рядків "Словника", дорівнює онтологічній катастрофі. Після чого розвиток спільноти почав відбуватися у напрямку світоглядної нівеляції, етнічної та етнічної деградації. "Так трапилося в житті Русі: як тільки візантійство почало руйнувати в душі людей зв'язок з Ладою, з сонячним культом Ра, страшні лиха впали на Слов'янщину: поява династій жадібних, підлих, братовбивчих князів, навали чужоземців, лихварів, ворожих ідей; втрата самобутнього світогляду, котрий ніс у собі ВЕДУ, ЗНАННЯ про таємниці зв'язку Людини і Всесвіту, Людини і РА-Сонця, Людини і Природи. Той зв'язок поволі - рік за роком - руйнувався протилюдськими твердженнями про гріховність людей, про їхню нікчемність, виховуючи приниження, рабський дух, приреченість, а за тим - і злочинність, ницість, байдужість" [Бердник, 1985, С. 176].

Разом із тим Олесь Бердник вважає, що той надто негативний стан, в якому вже тривалий час перебуває українське суспільство, не є невідворотнім. Навпаки. Його можна і, мабуть, слід змінити. І таку зміну Бердник пов'язує з переорієнтацією на давньоукраїнські засади: "Настала пора запросити знову Матір Ладу до нашої хати" [Бердник, 1985, С. 176]. Лада, за О. Бердником - "Мати всіх людей, Мати світу, сама суть життя" [Бердник, 1985, С. 175].

Власне всю історію української культури О. Бердник розділяє на дві доби: довізантійську та після введення візантійства. Вододіл між цими двома періодами принциповий. Полягає він у зраді пращурівської культури і всього того, "що було з нею пов'язане, (традиції, перекази, пісні, казки, засоби письма. храми сонячного культу), мудрість віків передавали від покоління до покоління ЗНАХАРІ, ВЕДУНИ і ВІДЬМИ" [Бердник, 1985, С. 143]. Давня українська культура, яка була знищена візантійством, для О. Бердника виступає ідеальною добою. Її ж головна характеристика полягає у підпорядкованості сонячному культу. Відтак українці тих часів були істинними дітьми Сонця або ж Ра (Ра-Сонце), а також Світовида, Ярила, Даждьбога, Рами, Вішну та Христа. Якщо Ра для Бердника є споконвічною самоназвою Бога Сонця, то інші імена від Світовида до Христа - більш пізніми його іменами-замінами.

Українці, вони ж - ярійці, райці, ірійці, які споконвіку мешкали на території сучасної України ("Русь-Украйна"). Саме з її території "воєвода Рама" ("маючий світло, той хто несе промінь Ра") повів "через хребти Кавказу до плоскогір'я ІРАНУ (країна Ірію), а далі - через ріки Інд, Ґанґ в долину між найвищими горами світу, де було засновано могутнє царство Ар'яварта… Отже, АР'ЯВАРТА - твердиня аріїв, іріїв, синів Ра. Там пощастило нащадкам РАМИ зберегти осколки прадавніх ВЕД, батьківських традицій, втаємничені манускрипти філософських прозрінь тих далеких часів…" [Бердник, 1985, С. 137]. Відтак і вчення йоґи тільки збережене в Індії, хоча має праукраїнські коріння. Згадку про це знаходимо у відомому імені персонажа українських народних казок Баби-Яґи. "У вищенаведених прикладах ми бачимо, як природно пояснюються нібито аж надто віддалені слова - наша казкова баба-яґа і гімаляйський анахорет - йоґ. Колись, в епоху РАМИ, безумовно, так називали мудреців, що знали науку вогню: БАБА3 ОГНЯНИЙ, БАБА ОГ. Пізніше візантійство принизило значення сонячних мудреців, воно перейшло в казку, а на Сході суть збереглася і вона вертається до нас у вигляді "вчення йоґи" [Бердник, 1985, С. 154-155].

Про генетичний зв'язок індійських релігійно-філософських учень із давньоукраїнською сонячною релігією О. Бердник також згадує у словниковій статті "МАРА". Ось, як він пояснює це слово: "МАРА - відсутність РА на відміну від РАМА, де РА поставлено спереду. В правдивій традиції МАРА, МОРЕНА - уособлення смерті, негоди, обману, старости, знесилення, хвороби. Нині це ймення лишилося на Сході в індуїзмі, буддизмі, джайнізмі та інших світоглядних вченнях: МАРА в них - володар смерти й взагалі земного світу. де панує руйнація, старість, нещастя і т. д." [Бердник, 1985, С. 181].

Зі змісту статті "УМ" ми взнаємо про ще один важливий приклад впливу рідної віри на духовні вчення Сходу. "Ум - це прадавнє слово збереглося на Сході як священний символ, як звук Першооснови, ОУМ, АУМ, ХУМ - суть Кореня Буття [Бердник, 1985, С. 191].

"Візантійство" вживається О. Бердником як окреме поняття і жодного разу воно не ототожнюється з християнством і Христом. Більше того. Саме слово "християнство" у праці не зустрічається, а ім'я Христос пояснюється разом з іменем Крішна як "ПРИХОВАНА або ЗАХОВАНА СУТЬ, поглинута суть" [Бердник, 1985, С. 146]. Натомість одна стаття у "Словнику" присвячена Євангелію, зміст назви якого вбачається у контексті вшанування Сонця. "Євангеліє - перекладається як БЛАГА ВІСТЬ (ЄВ і АНГЕЛОС). Але воно, безумовно, має глибше, сокровенніше значення. ЄВА (ОВА) в прамовах означає ЖИТТЯ і ЯЙЦЕ, а ГЕЛІЙ - СОНЦЕ. Ось найпростіше значення: ЖИТТЯ - через СОНЦЕ, від СОНЦЯ. Такий гнозис, веду закладали пращурі в це слово, але пізніше воно облипло, ніби черепашками, теологічними мудруваннями і стало догматичним, попівським" [Бердник, 1985, С. 169].

Хоча вся історія України після прийняття візантійства позбавлена первісної гармонії через свій відступ від сонячного культу, проте і в ній зустрічаються винятки. Одним з них є діяльність Т. Шевченка. Його єдиного з історичних діячів О. Бердник називає "Сином Ра" [Бердник, 1985, С. 137]. Згадуються також і сучасні гідроніми, назви яких зберегли зміст властивий добі візантійства. "Так само й інші ріки, в корені яких ДОН, ДАН, ДУН: всі вони від ДАНИЙ, ДАВАТИ, а дає лише ДЕВА - тобто СВІТЛО, вічний рух" [Бердник, 1985, С. 137]. Назви сучасних релігійних українських свят також свідчать про свої прабатьківські коріння. "БАГАТ-ВЕЧІР - Святий Вечір, вечір перед Різдвом. Ця давня назва свідчить, що візантійство лише пристосувалося до сонячного культу предків, не маючи змоги повністю викорчувати первісне знання РА. БАГАТ-ВЕЧІР (Божий вечір) відзначав час народження Сонця-Ярила (зимове сонцестояння)" [Бердник, 1985, С. 155]. Та ж сама доля, на думку Бердника, спіткала і свято Купали, Коляди. Думка про те, що візантійство або знищило прадавні сонячні звичаї, або пристосувало їх до потреб нового культу лунає рефреном упродовж усього "Словника".

Натомість, як вже зазначалось раніше, симпатії Олеся Бердника на боці давньоукраїнської віри. Наведемо кілька статей зі "Словнику Ра", зміст яких відбиває уявлення його автора про рідну українську віру. "Ярило - сонце, бог Світовид, Даждьбог, пломеніюче джерело життя в небі. Яке могутнє слово! І які повнокровні, нерушимі ґірлянди слів воно породило!" [Бердник, 1985, С. 136]. "ІРІЙ - далечінь, невідома земля, неокраєна глибінь, невивчена країна, неохопна просторінь: туди мандрує ЯРИЛО-РА, туди ховаються вдень зорі, туди летять птахи, туди прямують душі людей, коли їх закликає до себе, на нову РА СТЕЖКУ великий Пращур-Світовид" [Бердник, 1985, С. 137]. "РАХМАН - людина казкового краю (очевидно з РАЮ). РАХМАНИ, згідно з народними повір'ями, живуть десь зовсім поряд з нами, але ми не можемо їх бачити і зустрічати. Якби людина земна зустрілася з РАХМАНОМ (РА і МАН), то згоріла б: ми вже втратили полум'яність першожиття і покрилися земною плівкою" [Бердник, 1985, С. 187]. "РУСЬ, РУСИН - СИН РА, СИН ВОГНЮ. Пращури вважали, що РУСИНИ мали прабатька самого РА - ДАЖБОГА - вседаючого пращура" [Бердник, 1985, С. 187].

Свій "Словник Ра" Олесь Бердник завершує знову ж таки роздумами про тісний зв'язок української мови з прадавньою рідною духовністю. Він наголошує на можливості відновити забутий сонячний культ. При цьому мові відводиться провідна роль. "МОВА ще не вмерла. Вона ще зберегла в надрах словесного мотлоху іскри ПРАДАВНІХ вогнів. Треба роздмухати полум'я Матері ЛАДИ, тоді вона знову прийде до нашої хати, народить вогнеликого Сина Ра" [Бердник, 1985, С. 196].

Останні віршовані рядки "Словнику Ра" сприймаються безпосереднім потужним закликом до відновлення прабатьківської віри:

"Ладо рідна - призабута МАТИ,
Визволи із темряви негод!
Щоб розвіяв сутінки закляті
Наш великий вогняний народ!
Щоб у небі, на землі, в безмежжі
Загримів непереможний Ра!
Тріскають кайдани і мережі -
НАРОДИЛАСЬ РАДОСТИ ПОРА!"

[Бердник, 1985, С. 197].

До думок, викладених у "Словнику Ра", Олесь Бердник буде повертатися не один раз і значно пізніше. Чи не найповніше його симпатії до рідної віри проявилися під час спроби здійснити проект Української Духовної республіки. Але у будь-якому разі "Словник Ра" залишатиметься першою інтелектуальною спробою в Радянській Україні, яка окреслила рідновірівську тематику.

Олесь Бердник - також і автор кількох відомих і перспективних гуманітарних ініціатив, головним чином спрямованих на духовне преображення і трансформацію як України, так і всієї людської цивілізації.

Зі свідчень як самого Олеся Бердника, так і його дружини Валентини Бердник-Сокиринської [Нотатки розмови…], найбільш глибинне містичне переживання ним було пережите 9 травня 1974 року під тисячолітнім дубом у лісі Конче Озерної поблизу Києва. Тоді ж Олесь Бердник і проголосив про "народження нової історичної реальності - Української Духовної Республіки або СВЯТОЇ УКРАЇНИ" (ноосферної держави) [Бердник, 1980, C. 186].

1 травня 1977 року Олесь Бердник (за дорученням ініціативної Ради Альтернативної Еволюції) оприлюднює звернення "До матерів усього світу" із "закликом - готуватися до всесвітнього Конґресу Матері і Дитини". Головна ж ідея Конґресу полягала в "усуненні насилля і війни з практики міжнародного життя" якому [Бердник, 1980, С. 183].

7 грудня 1976 року він звертається до Організації Об'єднаних Націй від Ініціативної Ради Альтернативно Еволюції з меморандумом, в якому закликав створити Альтернативну Еволюцію або Нову Біосферу з метою врятування біосфери Землі від загибелі. Нова або ж гармонійна Біосфера має призвести "до народження гармонічної Психосфери та Духосфери. Це буде епоха Радості і Світла, яку відписали нам Мудреці Стародавности. …Ініціятивна рада не є структурною організацією, не має статуту. Це братство духовних однодумців, всі думки яких спрямовані до ідеї Єдності Життя на Землі" [Бердник, 1980, С. 180].

Але найповніше пропагувати і втілювати свої ідеї поза художньою діяльністю Олесь Бердник отримав змогу з кінця 1980-х початку 1990-х років - періоду загального духовного піднесення, розпаду Радянського Союзу і проголошення незалежності України. 16 грудня 1989 року у Києві під проводом Олеся Бердника відбувається проголошення Української Духовної республіки (УДР). Починаючи з 1990 по 1997 рік щоліта, відбувалися Собори Української Духовної республіки (напр., 2-й Собор проходив на о. Хортиця, відомому рідновірському святому місці), був розроблений її статут (конституція), діяла рада УДР, виходила її газета (літопис) "Згода". Діяльність УДР активно висвітлювалась українськими засобами інформації.

Олесь Бердник, як провідник і речник УДР, наголошував на тому, що весь світ наближається до титанічного випробування, Космічного іспиту, зустрічі з Сином Божим, Христом. Відтак до неї слід належним чином готуватися. Це має бути пробудження людства і його духовна трансформація. Бердник звертає увагу безпосередньо до людини та її глибинних релігійних переживань. Ідеал Бердника - християнство Нового Завіту. "Конфесії не володіють виключним правом бути посередниками між Богом і людьми. "Царство Боже - всередині нас". Так Сказано Сином Людським. Тому й Бог - всередині нас. І піднімаючись на духовне повстання, ми виконуємо Його Волю, а отже - свою волю, бо поза Божим буттям людини нема" [Бердник. 1991, 7]. Якнайкраще покликана сприяти таким змінам Українська Духовна республіка. Вони ж мають розпочати свої очищувальні духовні процеси на Землі саме з України, Святої України. Це - її призначення. Чому?

Однозначної відповіді Олесь Бердник не дає. Можливо завдяки тому, що саме на території давньої України, в серці "Троянського Краю", в надрах "Оріяни-України" і народився Христос, а відтак християнство має українські коріння, не є чужим генетично: "…Син Людський породжений блакитноокою Марією на Хортиці, виплеканий прадавніми волхвами-мудрецями і посланий у світ з Радісною Вісткою про Братерство всіх Народів Землі, про Єдиного Небесного Вітця, про пріоритет Любові перед іншими вартостями. Прадавня Гілея виплекала Небесне Дитя. Не Галілея, а Гілея" [Бердник, 1994, 1]. Відтак стає зрозумілішим наголос на святості України, української землі, Матері-України. Поєднання ж богообраності України з позаконфесійним містичним досвідом, до якого має прагнути людина, особливо сучасна, робить концептуальні обрії УДР такими, які однозначно виходять за межі тільки християнства (напр., його православного варіанту): "А що Духовна Республіка - це спроба створити екуменістичну надрелігію, не викликає сумнівів. …Духовна республіка, як містична розбудова Олеся Бердника. …Отже конфлікт містики Духовної республіки і християнської релігії просто неминучий" [Ференц, 1991, 7]. Цим, зокрема, можна пояснити включення дохристиянських вірувань до світоглядних засад УДР. Тому українці не тільки Божі створіння, а ще й "Сини Неба" і "внуки Дажбожі", які мають "Велику Мати нашу Небесну" [Пречиста кличе діток своїх, 1991, 8].

Природу Христа Бердник пояснює, відштовхуючись від викладеного ним у "Словнику "Ра". Христос для нього насамперед виступає "Улюбленим Сином", "Найдовіренішим", "Невіддільним від Батька". Знову ж таки він виводить етимологію кореня слова Христос слов'янських витоків: "До речі, корінь слова ХРИСТОС сягає слов'янського мовотворення. А саме: ХР-СТ (ХОР СУТЬ) - СУТЬ ЄДНОСТІ, СОНЦЯ, ПРОМЕНИСТОСТІ, БРАТЕРСТВА, ЦІЛОСТІ (адже ХОР - це співзвуччя у всьому)" [Віра чи пізнання, 1994]. Олесь Бердник розглядає Дажбога синонімом Христа. Сам же Дажбог виступає сином Сварога "або Рода - Всевишнього Бога Пращурів". На запитання кореспондента: "Так, але ж Лев Силенко надає у РУНвірі Дажбогові повноважень Найвищого, тобто свого Вітця?", Бердник відповідає лаконічно: "Все це гра в слова. Треба брати духовно-історичні факти так, як вони формувалися у психосфері Людства. Йдемо далі…" [Віра чи пізнання, 1994]. З цього ж таки інтерв'ю стає зрозумілою особливість й головних розбіжностей між Бердником і Левом Силенком. на рідновірську проблематику. Згідно з підходом Л. Силенка, кожний народ має своє "рідне" йому розуміння Бога, а відтак для українців однозначно шкідливим виявляється християнство. Для О. Бердника це неприпустимо, бо Христос "прийшов не в ім'я якогось одного народу, а для Визволення всіх етносів з павутини Князя Світу цього…" [Віра чи пізнання, 1994]. Відтак заперечується не так значущість рідної віри взагалі, як її абсолютизація. Бердник наголошує, що він не протиставляє християнство РУНвірі. Але, тій новій добі й тим новим випробовуванням, до яких впритул наблизилось людство, якнайкраще відповідає християнство.

Розглянемо, в якому контексті подаються згадки з рідновірівським змістом у періодичних виданнях УДР. Передусім, як і в "Словнику Ра", дохристиянська доба, а відтак і дохристиянські вірування, сприймаються однозначно позитивно. Це - своєрідний Той Час УДР. Вважається, що найкраще прабатьківські вірування збереглися в Карпатах. "І крізь товщу віків просвічують багаття ведунів-мольфарів, які за допомогою мелодій спілкувалися із травами та звірами, розповідали свої казки хмарам, слухали поради вітру, блискавиці, грому" [Пісенно-музичний гурт: "Зоряний корсар": Хай Пісня розбудить Землю, Б/р., 7]. Коли розглядаються такі гострі проблеми сучасної України як, наприклад, екологічна, у тому числі наслідки Чорнобильської аварії, денаціоналізація, то їхні витоки можуть шукати у релігійній площині, давньоруських часах. "Лише осліплий від горя Сварожич палить язичницькі вогні, світить поминальні свічі і все допитується у чорнобильського мороку: "Де ж ти так согрішила, жінко свята, Русь-Україно, що горе допалює Тебе, як воскову свічу, що рабство жене Твоїх дітей до своєї брами, як покірну отару? Може, ще тоді, як зреклася нас? - язичницьких Богів?" [Мотрич, 1991, 5]. В одному з номерів "Згоди", часопису УДР, наводиться стисла біографічна довідка про Володимира Шаяна, в якій згадується створений ним Орден Бога Сонця. Діяльність Шаяна оцінюється дуже високо: "Як і щороку, вшановуючи з синівською вдячністю роковини Тарасові, ми сьогодні вкупі з читачами "Згоди" вносимо в святці національної та історичної пам'яті видатного сина українського народу професора Володимира Шаяна. Широкий загал в ріднім краю мало знайомий з цим мужнім та мудрим духом. Можна сміливо сказати: мова йде про вірного послідовника героїчних предтеч нашого воскресіння - Сковороди, Шевченка, Каменяра, Лесі…" [Володимир Шаян, 1991, 5]. Поруч з невеличким нарисом про Шаяна був надрукований уривок з його праці "Григорій Сковорода - Лицар святої борні". Назва уривку - "Сковорода й духовне обличчя України ХVІІІ сторіччі"1. Не виключено, що це була перша публікація праць В. Шаяна в Україні.

Література
Барський В. Вступне слово // Бердник О.. Терновий вінець України. - Лондон: Українська видавнича спілка, 1985. - С. 7-22.
Бердник О. Камертон Дажбога: Казковий роман-феєрія. - К.: Український письменник, 1996. - 471 с.
Бердник О. Свята Україна. Есеї і листи. Упор. Богдан Арей. - Балтимор-Торонто: Українське видавництво "Смолоскип" ім. В.Симоненка, 1980. - 206 с.
Бердник О. Сини Світовида. - К.: Радянський письменник, 1963. - 366 с.
Бердник О. Словинк Ра // Бердник О.. Терновий вінець України. - Лондон: Українська видавнича спілка, 1985. - С. 127-197.
Бердник О. Хто має страх - недосконалий в любові // Згода. - 30 грудня 1991. - С. 7.
Віра чи пізнання? (Розмова з письменником Олесем Бердником, Провідником Української Духовної республіки) / Вела діалог і записала М. Громовиця // Молодь України. - 20 жовтня 1994.
Володимир Шаян // Згода. - 6 квітня 1991. - С. 6.
Гриньох І. Олесь Бердник. Утопіст чи харизматик на обрії другого тисячоліття християнства в Україні. - Рим: Б/в., 1980. - Ч.54. Видання богословії. - 47 с.
Мриц Н. Листи Олеся Бердника // Свята Україна. Есеї і листи. Упор. Богдан Арей. - Балтимор-Торонто: Українське видавництво "Смолоскип" ім. В.Симоненка, 1980. - С. 191-204.
Мотрич К. Молитва до України // Згода. - 6 квітня 1991. - С. 5.
Нотатки розмови з В. Бердник-Сокиринською від 12.11.2003.
Пісенно-музичний гурт: "Зоряний корсар": Хай Пісня розбудить Землю!" // Згода. - Б/р. - С. 7.
Пречиста кличе діток своїх. // Згода. - 30 грудня 1991. - С. 8.
Учителю, де живеш? (Розмова з Провідником УДР Олесем Бердником на Андріївському Узвозі) / Записала М. Громовиця // Згода. - 1994. - № 1 (09). - С. 1.
Ференц В. Відродження, чи релігія Всесвіту? // Згода. - 30 грудня 1991. - С. 7.
Шаян В. Віра предків наших - Луцьк: Б/в., 1988. - Т. І. - 864 с.

Повернутися у "Матеріали" | Початок матеріалу

© 2016 Олесь Бердник. Офіційний сайт.
Використання матеріалів цього сайту дозволяється при умові посилання на www.berdnyk.com.ua