![]() |
![]() |
![]() |
|
15 травня 2005 року відбулося відкриття меморіалу письменника та громадського діяча Олеся Бердника (1926-2003). Автор багатьох фантастичних романів та футурологічних есе, засновник громадської організації "Українська Духовна Республіка" похований у саду біля своєї садиби в селі Гребенях Київської області. СЛОВО ПРО ОЛЕСЯ БЕРДНИКА Гарні люди вмирають завжди передчасно... чомусь. Та стоїть вона мудро на древньому прузі Дніпра Навіть для українців, схильних до романтизму, постать Олеся Бердника не вельми звична. Він не вписувався ні в минулий режим, ні в нинішній. Позаяк усі режими - навіть супердемократичні, за своєю природою, хоч-не-хоч, а змушені думати про земне, про владу. І як її здобути, а потім - утримати. І тут князь світу сього з-за лівого плеча лукаво нашіптує, що не важливий метод, а важливий результат. Олесь же Бердник - постать духовна, сказати б, піднебесна. В ньому фізичне і духовне було в ідеальній гармонії. Високий, урочий, він стремів і сам до горніх висот, і кликав, і вів за собою громаду. І зовні, і внутрішньо він належав до касти жерців, пророків, проповідників. Мрія його - створити Духовну Республіку - вела подвижника все життя. Відтак, він стоїчно зносив удари долі, в'язниці, заборону на друк. І знову брався за своє. Офіційна критика внесла його в реєстр письменників-фантастів. І ми, сирі, в переважній більшості сприймали цю версію. Але для Олеся Бердника - то була не фантастика, а спосіб його мислення і діяння, реальність, одягнена в шати незвичайного і незвичного для обивателя. Я мав щастя і знати його особисто, і редагувати деякі його твори, зокрема "Чашу Амріти". То були воістину - найкращі, просвітлені духом години мого життя. На преглибокий сум, він до розпачу рано пішов од нас у піднебесся. У мене, грішного, таке відчуття, що неміч Олеся Бердника почалася з моральної туги за тим, що і в цьому суспільстві, яке він виборював і за яке страждав, до влади прилипли особини, котрим усе ж ближче князь світу цього, а не небесний Вседержитель. Але будьмо оптимістами на своїй не купленій і поки що не проданій землі! Справа цього могутнього духовного енергоносія не згасла, вона вже ввійшла в генетичний код свідомих українців. І саме ця духовна частина суспільства особливо гостро відчуває відсутність Олеся Бердника. Бо такі, як він, нині у нас, як і в усі часи, явище рідкісне. Але без них життя було б не цікаве. © Борис ОЛІЙНИК. |
|
|
![]() |